Іду я в Польші по проспекту Волі,
бачу ,чоловік сидить біля музею.
Сидить навколішках,охайний і красивий,
задуманий і щось собі малює.
Підходжу ближчие і питаю:
Добридень пане,з вами все в порядку?
На що він просто глянув,посміхнувся,
і чистий лист дістав з свого альбому.
Я зацікавився,присів поближче,
І за хвилину просто занімів.
На цім листочку він малює птаха,
доволі близького в уяві нам.
Цей птах, це соловей грайливий,
Що в саді щось щебече там.
Я запитав ,ти з України?
Кивнув він головою і всміхнувся,
тоді я зрозумів що він німий.
Сиділи довго ми і «розмовляли»,
і так приємно було на душі.
Запитую себе, а в чому діло?
Чому ми розгубились так в житті?
Зразкова мова наша солов’їна,
доволі близька й зрозуміла нам.
Але забули,не говорим ,хоча вмієм,
Не модно ,не сучасно зараз так,
Навчились нарікати і терпіти,
Але почати кожен має з себе,
сніги відкинути ,хоча би до сусіда,
бабусі помогти, в якої син в окопах,
І нашу Україну стереже,
А діти наші як цураються села,
не модно, не престижно ,не моє.
А ви згадайте з чого все почалось…
Якщо працюєш чесно і в добрі
то біля тебе буде все в порядку.
Будуй свою вкраїну з себе,
не дай чужому в хаті панувати,
і мову нашу рідну колискову
не забувай , а просто говори.
